Чи є місце нещасному собаці у православному храмі і чи є місце добру?

Подружню пару, у Тернівці, з ганьбою вигнали з церкви через те, що разом із ними був собака. Як це поєднується з любов’ю до тварин, яку сповідує весь сучасний світ, – важко відповісти. Але віруючим, з кітами та собаками, до церкви входити категорично забороняється і ніякі богоугодні справи  на це не вплтвають.  

До редакції Бегемота звернулись переселенці з Донецької області, які оселились в Тернівці. Подружжя волонтери, які допомагають тваринам. В цьому їм сприяє й віра в Бога.

– Ми пересенці із Донецької області, – розповіла Анастасія. – Ми волонтери з чоловіком, допомагаємо тваринам, де б ми не знаходилися. До того ж, ми глибоко віруючі люди. Ми не кожен день, але ходимо з чоловіком до церкви або їздимо в церкви інших міст, оскільки деякі речі допоміг нам Бог.

У нас у Донецькій області в Покровському та Курахівському районі в будь-яку церкву, яку б ми з чоловіком і собакою не заходили, нам завжди скрізь були раді, ми заходимо на 5 хвилин: ставимо свічки, фінансово допомагаємо церкві та обов’язково молимося за здоров’я нашого собаки. Йому невдало зробили стерилізацію і вона може померти будь-якої миті: їй лікар пришив усередині всі органи.

Лікар у місті Тернівка, за що ми йому дуже вдячні, переробляв операцію лікарів, які залишили мені собаку інвалідом та майже присмерті. Але думаю, завдяки тому, що ми допомагаємо притулкам для тварин, котам, собакам, птахам та церквам, Бог дає життя і нашому собаці.

Ми завжди і скрізь у будь-яку церкву заходили із собакою та нас пускали.

Вирішили ми піти з чоловіком до церкви в місті Тернівка, в якому зараз живемо як переселенці. Ми пристебнули на повідець нашого маленького собаку, хоча в нас він ходить сам собою, знає всі команди, щеплений.

Ми поклали гроші на вході, відчиняємо двері до церкви, заходимо з собакою, а зліва сидить, мабуть, охоронець і жінка на стільці, як на троні і кричить нам: “А ну пішли геть звідси! Чого ви приперлися сюди з собакою?”

Встав зі свого місця цей охоронець і з грізним виглядом рушив на нас, наче ми якісь злодії чи бандити.

Я кажу: “Ми свічки поставимо, помолимося і підемо. Адже собака на повідку і маленький”.

Але сторож був непохитний: “Виходь звідси! Бо я вас зараз сам виведу! Нема чого тут топтати нам…”

Зі словами “Бог вам суддя” ми в шоці та жаху вийшли з церкви. Постояли на порозі церкви, перехрестилися та й пішли.

Я навіть потім пожалкувала про те, що фінансово допомогла цій церкві, де працюють такі черстві люди.

Є думка, що з собаками не можна до церкви, виходячи з естетичних міркувань, але наш собака не ротвелер і не озлоблений боксер, щоб нас не пускати.

І врешті-решт можна було нам не говорити так: “не тупцюйте тут” або “пішли геть звідси”. Вихована людина мала сказати, на мою думку, так: “Ви нас вибачте, але наша церква не пускає парафіян із собаками, прив’яжіть її на вулиці та проходьте, будь ласка”.

Чомусь собака традиційно вважається твариною нечистою, проте це зовсім не означає, що вона має бути злом або об’єктом ненависті. Бог не може ненавидіти жодного зі своїх творінь, отже, і християнин, якщо він дійсно людина духовна і щира, не може так ставитися до братів наших менших.

Усі божі створіння гідні кохання.

Як з’ясувалося, і на просторах інтернету зараз можна знайти відповідь на будь-яке питання, дійсно до церков собак не пускають. Відомо, що саме православні тварин ділили на «чистих» та «нечистих» ще за часів Старого Завіту. Ті тварини, які подавали людині поганий приклад, вважалися “нечистими”. Собаки “нечисті”, тому що вони не стримують свої фізіологічні потреби. І якщо собака випадково забіжить до церкви, то після неї храм освячують – кроплять святою водою.

Раніше кішок таки у храм пускали заради боротьби з гризунами. Зараз і кішок не пускають, жодній тварині у храмі не місце, – переконані священики.

Навіть якщо людина з маленькою собачкою на руках прийшла молитися за здоров’я останнього…

Це щодо православних канонів.

Про ввічливість церковних служителів – це окрема розмова. Чи робить  віра в Бога їх добрішими і вихованішими? Про це можна судити з цього випадку.  Як бачимо, набожність не додає їм елементарної ввічливості з парафіянами. Нажаль.